Історія

У грудні 2004 робоча група 3GPP заснувала програму LTE (Long-term Evolution). Спочатку програму LTE розробляли в контексті заходів для забезпечення переваг у наступному десятилітті і як спосіб всебічної оптимізації — щодо продуктивності, функцій та витрат. Порівнянно з архітектурою R6, запропонованою тією ж 3GPP, ефективність спектру прямого каналу LTE буде збільшена в 3-4 рази, а зворотного каналу — в 2-3 рази, пікова швидкість передачі даних у прямому каналі досягне 100 Мбіт/с, у зворотному — 50 Мбіт/с. До того ж, архітектура мереж буде спрощена до двох рівнів — E-UTRAN (вдосконалений UTRAN) і AGW, протоколи також будуть значно спрощені.

Роботи над проектом LTE розподіляються на дві стадії: SI (стадія вивчення) і WI (стадія розробки). Головна мета стадії SI, що повністю узгоджується з тенденцією розвитку мобільного зв'язку і є цілком реалістичною, полягає в тому, щоби після її початку вона була повністю підтримана учасниками стандарту, котрі розглядатимуть її як найважливіше завдання.

Стандарт 3GPP Release 8 був зафіксований у грудні 2008 року й став основою для розробки LTE обладнання та пристроїв. На сьогодні LTE є добре стандартизованим і містить незначні додаткові покращення, що описані у 9-му релізі. Реліз 9 був функціонально зафіксованим у грудні 2009 року.

Часто стандарт LTE вважають конкурентом WiMAX, хоча багато операторів вважають LTE більш перспективним і довготривалим стандартом із вищим потенціалом розвитку. Це також залежить від конкуренції виробників обладнання, залучених до того чи іншого стандарту. ^[1]

Технологія LTE-Advanced разом з WiMAX 2 була офіційно визнана бездротовим стандартом зв'язку четвертого покоління 4G Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU) на конференції в Женеві у 2012 році. LTE-Advanced — це назва специфікації 3GPP 10 версії, яким ITU присвоїв сертифікат «IMT-Advanced» — офіційний статус мереж четвертого покоління. Попередні версії LTE не є